світло від світла ч. 1

Благодатна Маріє, Господь з Тобою, благословенна Ти між жонами, благословен плід утроби Твоєї, бо Ти Спаса народила душ наших.

Місцини, якими ми пройдемось сьогодні, лежать в межах чотирьох сіл Тернопільської області Гусятинського району - Личківці, Трибухівці, Самолуски та Городниця. Вони незвичайні, бо це кринички Божої Матері, яких доволі багато у Західній Україні. В майбутньому, я звичайно, спробую відшукати більше нових, але це не так легко, як гадаєте. Адже майже всі з них розташовані далеко за селами - в полях чи лісах ( за легендою ці джерела з"являлись на місці об"явлення Діви Марії) Одже ті кринички, які я знайшов і зміг дістатись, і сфотографувати, побачите і ви. А тепер - у подорож.

Перша криничка до якої ми помандруємо знаходиться далеченько за селом Трибухівці у лісі. Дістатися туди можна двома шляхами. Перший - потрібно лізти через лісові хащі, стежками, які постійно губляться. Зрештою - цей шлях цікавіший, адже від кринички по всьому лісу відходять декілька струмків, які впадають в ріку Тайну,  і за довгий час джерела встигли утворити глибокі яри. Тож якщо йти першим шляхом - то це набагато довше, але живописніше.
Другий шлях - коротший. Варто лише вийти за село і йти попри ліс. Йти так само чимало, і головне не прогавити потрібного повороту. Вже через декілька хвилин лісова стежа виведе вас до самої кринички і каплички, що поблизу неї побудована. А тепер трошки фото цього святого місця. Назовемо його "Лісова Діва"

За легендою місцеві пастушки пасли тут худобу і їм об"явилась Божа мати. А з того місця де вона зійшла, з-під землі почав бити струмінь води. Згодом на святому місці зробили криничку і поряд побудували капличку, яка зачиняється на ключ.До речі, коли я підходив біля кринички була цікава жінка. В неї були ключі, тож вона навіть запустила мене всередину каплички. Сама вона розповідала, що часто бачить Діву Марію, як вона ходить у білому одіянні пагорбами, поміж дерев та навіть інколи до неї щось говорить. Слухаючі ті оповіді, направду мовлячи,мені й самому здавалось, що от-от зараз з-за дерева має виглянути Діва Марія. Ми ще трохи поговорили і жінка пішла до себе до дому. А я вирішив перечекати тут грозу, яка от-от мала зачатися. На світлині то я сиджу якраз у зливу, під дахом каплички. 

Час розказати вам за другу криничку. Вона знаходиться у сусідньому селі - Личківці. Вирушаємо туди. Навідміну від "Лісової Діви", ця криничка знаходиться не так далеко за межами села. Якщо повернути крайньою сільською вуличкою на Захід, то через 5-7 хвилин у полях можна побачити величезну, старезну вербу. Їй, мабуть, років за сто. А поряд верби кам"яний хрест і капличку де в середині стоїть образ Діви Марії. Щоправда сфотографувати його якісно не вдалося. Сонце світило, і шкло лише відсвічувало.

А з іншої сторони каплички, як я і думав, криничка і грот Діви Марії. Всередині ікони, образи, вервички. А найбільше мене зацікавила кольорова гамма. Тож і назвемо це місце "Синій грот Діви Марії" 

    До наступної кринички, яку я хотів вам показати, йти найдовше. Це кілометрів 5-7 під палючим сонцем, полями. Знаходиться вона поблизу с. Самолуски. Трохи фотографій дороги.

Аж раптом, я неочікувано для себе натрапив на кам"яний хрест посеред поля. Ну майже як у Стефаника, якщо ви любите українську літературу, то зрозумієте, про що я. 

Хто тут похований, чи чому цей хрест стоїть посеред поля так і залишилось для мене загадкою. Ні імені, ні дати життя  на ньому я не віднайшов. 

А от нарешті і довгоочікувана самолусківецька криничка. 

Місце тут гарне: облаштований столик, поряд є невеличка заводь, утворена від потічка. А оточують образ Діви Марії вікові дерева. І опиняєшся тут ніби в оазі посеред безмежних полів. Тож для мене, який прочапав весь цей шлях під сонцем, це місце стало пристанищем прохолоди. Так і назвемо: "Діва літньої прохолоди".

Далі я змушений був вертати. Адже наступна криничка розташована у лісі та й ще й в іншому селі - Городниці. Добре, що хоч лісові дерева з того часу, як я звернув з полів рятували мене від полудневої спеки. Цей ліс я знаю не так добре, як трибухівецький. Але заблукати в ньому зась. Він не такий великий. І прямісінько до кринички веде центральна стежка. Щоправда потім треба звертати дещо вправо і дивитись уважно аби не прогавити. Але я, як ви розумієте, не з тих, хто страждає "топографічним дезорієнтуванням". А от і криничка. 

Виглядає на відміну від інших доволі скромно. Проте вода тут дуже смачна. Назвемо це місце "Діва полуденного затишку".

  Посидів я тут трошки - перепочив і потрібно було знову виходити на сонце у поля. Адже глибоко у полях поміж Самолусками та Городницею існує ще одна криничка. Назвемо її "Діва польова". Вона одна з наймаловідоміших. Про неї навіть не всі місцеві знають. А натрапив я на неї, колись у юності. Мені було щось років чи 18 чи 19. Пам"ятаю, був сильний дощ та гроза і вітер скажений. А я мчав на ровері до дому, бо заїхав бозна-де, дуже далеко від села. І от раптом натрапив на неї.
Тож дорогу до цієї кринички я, звісно, знав. Йти до неї із городницького лісу хвилин 20. А ось і вона. Тут, треба відмітити, теж дуже смачнюча вода. А ще поряд із криничкою дуже багато бджіл. Щоправда вони не агресивні.

       

ну і на цьому я завершую оповідку. Сподіваюсь, вам сподобалось) Наступний запис буде ще цікавіший. А поки, па-па)