Я справді живий! Досі я цього не знав, а як і знав, то не запам'ятав!

є дні, які складаються із самих запахів, коли ти відчуваєш цілий світ нюхом, вдихаючи й видихаючи його крізь ніс

(Р. Бредбері "Вино з кульбаб")

от і настав день, коли мавка Іринка врешті познайомилась із стариганом дубом. Мудрим та поважним. І не знаю, чи вона розчула його тихий шепіт. От буде нагода і спитаю, що він їй говорив. Дерева завжди говорять з людьми. Але завжди про різне. Я щоправда не впевнений, що вона розкаже мені. Бо іноді, дерева шепотять людям те, що й не треба розповідати стороннім. от може і дуб їй теж сказав дещо, про що вона з посмішкою промовчить, та ще й скаже, що нічого насправді не чула. Але сумніваюсь) Точно чула, бо ж кому як не їй розуміти мову дерев.

  І хоч, цей дуб, то мій давній друг. Але про то він і мені не скаже. він вміє зберігати секрети. 

А поки Ірина затішена до нестями, переповзає чудернацьким гіллям, розглядає молоді жолуді, грається, мов дитина, із зеленим листям, розглядаючи крізь нього, як вечірнє сонце сідає десь поза ріку, дуб поволі звикаючи до своєї нової знайомої, розповідає історії. Іноді, мені здається, Іра завмирає, вслуховуючись в його тихе буркотіння, але помічаючи, що я сам прислуховуюсь до того жебоніння дідульки дуба, врешті робить вигляд, що просто замріялась і продовжує бавитись. 

тим часом сонце залишає на дереві сліди від своїх  рожево-оранжевих пальців. Обережно проводить ним тендітним листям дуба, трохи затримується на обличчі Іринки-мавки, і десь плутається в її волоссі. Це вечір добігає до свого логічного завершення. ось тому люди так і люблять захід сонця. Бо він відбувається раз вдень. Вже потім, попрощавшись із новим другом, Іра скрутить долоні в імпровізовану підзорну трубу і розгляне детальніше величезний червоний млинець на фоні електричних стовпів і дротів, що перемежовують небо.
І хоч мені невідомо, про що вони там шепотілися із дубом, але точно знаю, що вона пообіцяла прийти до нього в гості ще раз. І точно знаю, що восени. Коли пахне дощами.  

Врешті, набираю повні легені повітря, яке буяє травами, що якраз в червень наливаються на кожному кроці. І роблю найголовніший висновок, підказаний дядечком Реєм Бредбері. Можливо, це і є найголовніший висновок, цілого людського життя.

І він зрозумів: оце ж і є те, що наринуло на нього, й тепер залишиться з ним, і ніколи нікуди не дінеться.
«Я живий»,- подумав він.
Я справді живий! - думав він.- Досі я цього не знав, а як і знав, то не запам'ятав!   

Вони котилися схилом пагорба, і їхні очі й роти були повні сонця, що яскріло скалками жовтого скла; вони хапали повітря, наче викинуті на берег форелі, і реготали до сліз.

-Чи всі  люди на світі... знають, що вони живі? 

5-й (6) Миколаївський поетичний слем

Що станеться, коли з десяток поетів збираються в одному місці, на одній сцені, опиняються в однакових умовах та ще й в єврейсько-українській компанії?

Правильно, нічого поганого не станеться. Хіба що, вони залишаться без грошей. Але не всі. Хтось один завоює любов публіки, стане власником абсолютно всього грошового внеску та чемпіоном серед чемпіонів на наступні півроку. Насправді, думаю, ви вже здогадались, що то відбулось. А відбувся 5-й офіційний миколаївський поетичний слем. Або 6-й. Тут історичні данні, факти та спогади різних людей розходяться в залежності від кількості випитого та не випитого під час цих поетичних батлів. А тепер трохи історії.

Слем в Миколаїв завіз відомий український поетичний боєць, абсолютний чемпіон у всіх вагових категоріях Артем Полежака в далекому 2008 році. Від Миколаєва тоді за перемогу боролась ціла низка крутих поетів. Порившись в інтернеті, ми знайдемо абсолютно всіх, хто брав участь. Серед них і Дмитро Казаков, Микита Скворцов, Олександра Попова. Дарія Іскова, Слава Дирявий, Семен Книга, Аркадій Суров та Олег Палам. До речі багато з них і зараз ведуть активне літературне життя. І майже всі відомі тим, хто хоч трошки цікавиться миколаївською літературою. Перший миколаївський слем виграв киянин Полежака. Кажуть, що в 2-му поетичному слемі переміг запорізький поет Влад Клен (але автор цієй статті за якоюсь причиною був відсутній на цій події, тому ні спростувати-ні підтвердити того не може. Залишається вірити на слово людям) В 3-му та 4-му слемах тріумфатором ставав відомий кожній дворовій собаці миколаївський поет-бітник Сергій Войналович. Хоча «поет-бітник» сказано для красного слівця, але поезія Сєрьожки високо підняла рамки для конкурентів. Тому на роки 2-3 в царині миколаївської поезії запанувала гегемонія Войналовича. Особливо популярна була його «Битовуха», яку, я гадаю, наразі варто згадати повністю, бо цей вірш став в миколаївських колах воістину легендарним. Отже

Войналович «Битовуха»

Войналович, ты пишешь хуйню, - мне сказали когда-то,
И вообще ты, мудила, в стихах ни рылом , ни ухом.
У тебя мало смысла, романтики маловато.
Все, что ты там нашкрябал - стандартная бытовуха."

Бытовуха? Это мой сосед алкоголик,
Ему под сороковник, а выглядит хуже сатира.
Он живой еще, хотя, блядь, ему далеко ли?
Но родня уже беспалевно делит квартиру.
И еще баба Зина живет этажом повыше.
У нее есть восемь котов и четыре собаки.
И нет то, чтоб совсем пиздец пришел ее крыше,
Просто больше она не нужна. Никому. На хер.
Или вот дядя Леня, учитель районной школы.
У него есть сын. Он видится с ним по субботам.
Он в разводя с бывшей, у них там свои приколы.
В воскресенье он пьян. А еще учитель! Ему ж на работу.
И Людмила Петровна - божий, блядь, одуванчик.
Вот представьте: родители на работе, мне лет десять.
Я был вождь краснокожих, такой предводитель команчей,
В общем легче нового сделать, меня повесить.
Но она терпела, сидела со мной когда-то...
А теперь с гостями делится пенсией, поит их чаем,
Только вот гостей-то: баптисты да агитатор.
Да и хер с ней , что в долг берет и не возвращает.
Малолетки все эти с пивом, которым очень
Так порою хочешь просто по морде съездить.
Потому что орут под окнами до трех ночи,
А потом приходят мочится в моем подъезде.
Бытовуха - это собака за гаражами,
Что всю ночь как заводная, ну просто горе.
И разбитые стекла хищными витражами,
И романтика эта с ошибками, блядь, на заборе.
Малолетние дети в песочнице со шприцами,
Объявление : Освободите проезд для скорой.
Эти баки, что не вывозятся месяцами,
И под ними несохнущей лужи мертвое море.
Впечатление, что это дом стариков и уродов,
И живут они от подачки и до зарплаты,
Только это все люди, пускай и другой породы.
Только это все люди, пускай даже молятся матом.
И господь не внемлет, а если слышит в пол-уха,
Все равно наша жизнь - это черт его знает что, сбоку бантик.
И вот это все называется бытовуха.
По сравнению с этим я охуенный романтик.

Отака-от лепська хурма. Але на 4-му поетичному слемі сталась, як-то кажуть, невеличка оказія, і Сергій Войналович навіть не потрапив у фінал. У фінальному поєдинку зіштовхнулись Олександр Балашов та Євгеній Умка-Уманов. Переміг Умка. І ось його переможний текст.

Сливалась ручьями по капле и пела
"мы вместе"
от Сяну до Дона перекати-полем, дождём, что по капле стучится и входит
в ту землю в которую каждый не верит
но льёт на неё до последней, до капли
и в небо кричит, "мы вместе", "мы вместе"
мы вместо всех тех кто не смог до стояться
под градом, под снегом, под солнцем, под градом
"мы вместе"
разноситься по полю эхом
"мы вместо"
доноситься каплей из крана
из Буга
из южного, южного Буга
по капле свобода
вся в чашку, впитайте
и будьте же вместе
от здесь и поныне
и будьте же вместо
всех тех кто под вами
им всё равно, что вы там напредставляли
им всё равно как и когда вы уснёте
всё в вас
хоть кричите "мы лучшие" "правда"
"мы вместе от здесь, навсегда и поныне"
ложитесь и спите
не долго осталось от Сяну до Дона перекатиполем

І отримав він гроші, славу, коньяк та крутий капелюх. До речі трохи про капелюх. Раніше він належав дуже світлій людині Насті Пітеровій, яка передчасно полишила цей світ. Віддаючи данину цій творчій особистості ми вирішили зробити цей капелюх перехідним призом переможця поетичного слему. І першим, хто його гордо носив півроку, був саме Умка. Але от настав 5-й поетичний слем (за деякими підрахунками 6-й) Отож тепер ми закінчили з історією і готові розказати за найголовнішу подію миколаївської літературної тусівки просто зараз.Наведемо уривок з поетичного “Одкровення от Євгенія та Олега”

і настало 4 червня року Божого. і в 19-00 розкрились двері “Рок-хати”. І наповнилась містина та людом всіляким: і поетами, і маргіналами, і приблудами, і мандрівниками, і волхвами, і янголи завмерли в очікуванні дива великого і засурмили початок. І стався батл великий між повилителями слів, і врачителями душ людських. І змагались вони, яко Ізраїль з Господом, і не відступили. І було слово. І переміг той, хто зміг словом вселити надію, і переміг той, хто словом вселив відчай. І переміг той, хто слово поставив понад усе. І слово стало всім, яко же так повелося з давніх-давен". 

 

Як і очікувалось, на 5 (6) миколаївський слем прийшли молоді, емоційні але необстріляні автори. Як-то кажуть гаряча кров. Мамонти, динозаври, тролобіти миколаївської поезії дружньо проігнорували батл. Навіть Сергій Войналович, чи то не наважився, чи то просто в нього не вийшло прийти, щоб реваншуватись за свою минулу поразку. Умка теж відійшов від справ, адже відтепер взяв на себе не менш відповідальну роль організатора. А допомагав йому ваш покірний слуга Олег Дорош. Тож публікуємо список всіх учасників 5(6) миколаївського поетичного слему: Ігор Кустов, Яна Лєбєдєва, Настя Лапа, Аліса Сереніна, Анатолій Шевченко, Даша Гончарова, Ніна Паламарчук, Рома Горбачов, Віка Максименко, Аліна Самойлова, Rey Kortan. 

У всю цю молоду кров втиснулась і одна іменита олд-скульна поетка - Ніна Паламарчук.

І так вийшло, що змагались проти неї і дві її діючі учениці.

 У всіх поетів була лише 1 хвилина, щоб донести до глядачів свої відчуття та емоції, щоби здивувати силою поетичних текстів та змусити плакати або сміятись. І це вдалося сповна. Хоча, особливого буйства на сцені не вичворяли, поводились більш-менш пристойно.. Але, звичайно, тексти завжди передують над подачею. Тож щоб показати, що ти дійсно крутий, зовсім не обов’язково стояти на голові, чи крутити рандати на право-на ліво. Цього разу на учасників чекали деякі зміни в правилах — перш за все це стосувалось реєстраційних внесків. Щоб взяти участь у поетичному слемі, авторові потрібно було відстегнути в загальний фонд 10 грн. А так, загалом, все стандартно, за усталеною миколаївською традицією. Перші два тури — голосують глядачі підняттям руки. Останній фінальний тур, глядачі голосують грошовими купюрами.

 От і почалась поетична спека у місті “Н”. Публіка була доволі активною, і розриви в голосах між учасниками були не такі вже й великі. А про що читали? Звичайно, про вічне — про любов, про життя, про власні якісь душевні переживання-екзальтації, словом про все, що не дає покою молодому розуму.

 Характерно, що переважна кількість поетів — це були дівчата. За чоловіків до останнього тягнув Анатолій Шевченко і пробився до другого туру. В який до речі вийшли 5 учасників. І серед них Ніна Паламарчук та дві її учениці — Аліна Самойлова та Даша Гончарова. Компанію їм склала маленька, мила дівчина Rey Kortan. До речі, саме другий тур виявився найзапеклішим, на диво. Як не намагався Анатолій Шевченко витягнути чоловіків у фінал, йому це не вдалося, програла і Дарія Гончарова. Але, цікаво, що до фінального раунду потрапили відразу три автори, бо Ніна Паламарчук та Rey Kortan набрали однакову кількість голосів.

І відбувся великий фінал. І голосили пророки, співали птахи, і розчахнулися ворота раю, куди потрапляють поети, що програли. І сталося так, що учениця перемогла свою вчительку. Лаври (тобто капелюх) переможця приміряла на себе молода, амбітна Аліна Самойлова.

 І ось, її переможний текст.

Продам камень!
Продам камень!
возгласы на рынке.
Простой такой камень,
Рядом с гречкой, яйцом и ботинком.
Я проходил и замер:
Обычный серый гранит.
Без подписи, без истории.
не шевелится, не скулит
не сжигает калории.
Не лечит заболевания,
не исполняет желания.
Продам камень!
Продам камень!
Я подошел поближе,
На прилавке блестит раритет:
Медали, значки, деревянный чижик.
Падал на камень солнечный свет.
-А какая цена?
-15 рублей.
Я взял камень в руку и понял:
просто камень.
к чудесам не склонен.
не гуляет ночами.
Он камень. Как я.
Это я камень...
Купил камень.
Купил камень.

І добре, що вона не програла. Бо цей камінь, вочевидь би точно полетів або в мене, або в Умку. По старій слемерівській традиції капелюх доверху набитий свіжими фінансовими інвестиціями впав на голову нашої переможиці просто з неба з руки Олега Дороша. Тепер цей символ переможиці зберігатиметься у Аліни до наступного поєдинку, який, відбудеться не раніше ніж через півроку. І ми ще подивимось, чи їй вдастся перемогти ще раз, бо крутих поетів в Миколаєві, схоже, стає все більше. Заводи стоять блеать, одні поети навкруг! На цій оптимістичній ноті — ні-ні, не кінець. Далі буде...