Є у нас в Мико місце, в якому лиман переходить в море. справжній край світу( в кожному місті має бути свій край світу). І закінчується він Переднім Сіверсовому маяком. Місце - куди ми найчастіше за все любимо ходити і просто сидіти на березі і слухати як співає вітер чи хвилі з ревом розбиваються об берег. А вітер біля маяка, повірте, чималий. Такий, що на відстані витягнутої руки, слів не чутно. приходиться ледь не кричати на вухо, щоб розібрати слова. Словом, все так, як має бути на справжньому краю світу коли забиває дух і лише бездумно ковтаєш ротом як риба, , намагаючись заштовхати в свої легені хоча б краплинку того солоного повітря. але що ж це я. Ось так виглядає маяк здалеку. Хто з Мико, рекомендую там побувати в першу чергу. Перебуваючи там, відчуваєш як вічність підбирається близько-близько. Аж хочеться вхопити її за хвіст і не відпускати. Хоча вічність має змогу, як ящірка той хвіст відкинути. І ти залишаєшся знову один на один із вітриськом. Фотки ще будуть. І якщо вас таки зацікавив цей маяк то в просторах інтернету я дещо про нього знайшов:
http://lighthouse.org.ua/2009/06/smotritel-perednego-siversova-mayaka/
Немає коментарів:
Дописати коментар