"Люди і кораблі" (серія фотографій. фотограф - Марина Головіна)

історія про відносини миколаївців і кораблів.
Стосунки перевірені понад двохсотлітньою любов"ю)
Альбом  буде доповнюватись)

Замість вступу: 
Ось так і відроджується давно забутий блог. Рік нічого тут не писав. Але це і на краще) ніхто його не читатиме (маю таку надію). Адже люди-людьми, а записую я щось тут  для себе. Мабуть, щоб якось розбавити нудний вечір, коли нема що робити (брешу). Насправді я тут собі відточую навички писати  тексти. До речі, хочу вас (хоча кого вас, якщо цей блог ніхто не читає?) )) Тоді себе порадувати і не забути цю дату, бо з пам"яттю в мене поганувато, що от-от народиться моя дебютна книга. Залишилось лише трошки допрацювати матеріал. Ось з цього дня почнеться її відлік життя. Скажімо так,  її ембріон вже сформувався і вже належить світу духовному, вона вже жвиий організм і, дуже на це сподіваюсь, якщо я не буду таким лінивим лантухом, якщо буду слухати менше музики і менше проводити час за комп"ютером і ще багато чого "менше" то наприкінці весни я матиму хоча б макет. А про книгу вже можна буде говорити десь влітку. Але це таке) "шкіра не вбитого ведмедя", як то каже моя мати. 

Розповісти я хотів не це. А доволі вже стару історію. Історія про те, як ми знайшли таємничу нерпу, фіолетову долину, лігво бузьких бабок і всякі такі інші пригоди)  Як завше) там де Олег - там пригоди) Поїхали.
Почалось з того, що нам таки вдалось вчотирьох: я, Ромка Дикий, Льолік та Зорянка потрапити на катер в Корениху) ііі-хаааа.  Радощів повні штани: жарти-селфі на фоні панамських барж і інші дурнуваті витівки) Далі - без коментарів.

Так-так, це Миколаїв, крихітко. Тут багато води, багато сонця, багато барж, багато панамців, турків і інших  на тих баржах, а ще ось такі сонячні друзі)

До речі, Зоряна і Льолік ще не підозрюють, що на них чекає в майбутньому) я для них підготував дуже цікаву роль пов"язану зі своєю книжкою) але-але-але) ЗГОДОМ) от зара вони прочитають цей запис і будуть мене розпитувати) але фіга я їм скажу) скажу, але згодом) Хай попитають)) Отже, Коли ми висадились у Малій Коренисі (майже як десант Ольшанського) неподалік берега нас очікувала ось така дивна штукенція, яка попервах видалась нам маяком. Але наблизившись та роздивившись її ми зрозуміли що то не маяк. Напис на табличці вказував на те, що то є "розмагнічувальний пункт" чи щось таке, подібне до того. Зараз не згадаю. Але, як я зрозумів, це місце слугує для розмагнічування кораблів. Що ж. Як я дізнаюсь конкретніше, я тут виправлю запис. а поки, най буде "розмагнічувальний пункт".

А потім сталося перше чудо. Ми побачили величезних бабок, що поринули прямо з ріки. Як в якомусь фільмі жахів. Вони заполонили собом простір і мій недофотоапарт на китайському смартфоні навіть їх зафіксував. ( Для тих хто просто хрінов москаль і не тямить української мови, пояснюю - "бабки" то не зграя дворових старушенцій, а російською "стрекоза") так шо от.

Але продовжимо подорож. Зорі і Льоліку, схоже. це не дуже заважало, вони навпаки раділи цьому нашестю дичини з Бугу. Дивні, правда?

Але то таке. Найцікавіше було потім. А потім, після дуркування, пускання жабок, та ще всяких житейських дрібничок ми натрапили на "фіолетову долину". Ааа. Дайте я про неї розкажу.. (блін, забуваю, що цей блог ніхто не читає, постійно) Фіолетова долина - це чарівно-казкове місце, що нагадує Шир - містечко де жили Гоббіти. Туди треба приходити в середині весни або ближче до літа. Тоді там квітне бузок. Тепер ви розумієте, чому це "фіолетова долина". (хоча вона радше "рожева долина", але я не люблю рожевий колір. Тому нехай буде "фіолетова" або "бузкова". В будь-якому разі - це легендарне місце в якому має побувати кожен.

Якщо йти далі берегом річки то можна натрапити на містичне місце. Нам про нього трошки розповіли місцеві рибалки. Це лігво синьої нерпи. Таємнича нерпа виходить вечорами з лиману і краде у рибалок рибу. А іноді, коли вона дуже голодна, то може утягнути під воду й самого рибалку. Тому місцеві, які живуть поблизу ріки, малюють на стінах своїх будинків зображення нерпи, як обереги та щоб задобрити її. На такі зображення тут біля лиману можна натрапити дуже часто.

Далі ми вирішили не випробовувати долю, бо вже вечоріло і всі не на жарт злякались синьої нерпи. І ми піднялись ось цими сходинками в саму Малу Корениху.

Там теж є на що подивитись. Наприклад на залишки Костянтинівської батареї. Її тут зводив колись відомий всім миколаївцям Тотлебен у часи російсько-турецьких воєн, щоб захистити місто в разі заходження турецького флоту з берега (тут мала розташовуватись артилерія) Місцеві зробили на цьому місці стадіон)










А далі захоплива прогулянка Малою Коренихою: вся сільська романтика: квітучі сади, розбиті дороги, затишні маленькі будиночки, солений запах лиману, приємна втома в ногах. До речі в Коренисі є вулиця Ольшанського. В Миколаєві такої немає.

Ось власне на цьому наша подорож і завершилась) До дому вертались вже автобусом. Це хвилин 30 до Миколаєва. Втомлені, проте щасливі.
В наступний раз, розкажу вам теж щось цікаве і веселе) Не сумуйте) до нових зустрічей.

а в городе "Н" снова корабли не строятся, а тонут. Вот как-то так. Печально с одной стороны, а с другой, открываются новые виды индустриального пейзажа. Хотя, кому от этого легче. Вот  грунтовоз  под ностальгическим названием "Комсомольская", повторил судьбу "Василия Шукшина", затонул вблизи моей любимой Каботажки. Ну, очевидно, как судно назовешь, так оно и поплывет. Вот и приплыли. Вообщем приятного мало, а пофоткаться и поглазить на него с Зоряной и Леликом отправится стоило. прилагаю небольшой фотоотчет, чтобы поменьше писать. А то, все таки первая запись в блоге, а писанины много) не хорошо как-то вот, лучше посмотрите все сами) Пока влюбленные и романтичные мои друзья охотно позируют для фотографии, рыбаки флегматично ловят вблизи затонулого судна рыбу. И плевать, что от корабля по воде расходятся маслянистые пятна вытекающего горючего да и вообще Буг вблизи Морпорта наверное один из самых загаженных. Хотя, скажите мне где сейчас не загажено.
Хех, еще и ситуация в стране желает лучшего. Кстати не шуточный спор разгорелся у нас с Зорей по-поводу будущего Украины, но размышлять об этом уж лучше на всяких блогах посвященным политическим темам. Мне не хочется. Политика - дерьмо и влезать туда - себе дороже. А пока хорошенькая весенняя погодка, сильный ветер (кака я обожнюю), моя любимая Каботажная гавань, откуда вся акватория Буга как на ладони, и конечно же, завалившаяся на правое брюхо "Комсомольская". Прекрасный денек выдался.И даже не смотря на то, что прямо из под наших любопытных носов ушел катерок на Малую Корениху. Ничгео, в следующий раз успеем)

потом была встреча с Ромой Диким, который кстати пооещал на вышку некую слазить на 5-й Слободской. Ну, как сразу, фототчетик за мной не заржавеет)